неділя, 19 березня 2017 р.

Тема: Поняття та основні елементи та функції ринку праці.

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх. Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів)) і ринок праці.                                                             
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.                       Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:
- особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);
- особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;
- особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.
Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.
Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.
Сучасний ринок праці виконує такі функції:
Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.
Інформаційну. Дає учасникам процесу купівлі-продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.
Посередницьку. Ринок праці встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб .
Ціноутворюючу. Це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і визначається його вартість.
Стимулююча. Завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості виробництва, також стимулює найманих працівників підвищувати свій професійно-кваліфікаційний рівень.
Оздоровлюючу. Завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняються від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з найбільш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію, яка з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.
Регулюючу. Певною мірою ринок впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні. Ринок праці регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а, отже, і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на студії розвитку.
Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.
Покупцем товару «робоча сила» на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.
Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.
Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.
Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.
Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.
Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.
Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.
Найманий працівник і підприємець юридично рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).
Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція.
Попит може бути індивідуальним і сукупним.
Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.
Індивідуальний попит на робочу силу— це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:
- попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;
- стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;
- якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;
- фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.
Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також:
- упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць;
- застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.
Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.
Держава повинна економічно зацікавлювати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.
У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.
Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання малокон-курентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.
Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.
Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні свідчить про загострення ситуації на ринку праці. Триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї.
 Ринок праці Чернівецької області на 1 березня 2008 року
На обліку державної служби зайнятості на 1 березня п.р. перебувало             17,3 тис. незайнятих громадян області, які шукали роботу, з них 34,8% становила молодь віком до 35 років, 17% потребували особливого соціального захисту. Серед зазначеної категорії громадян кожний другий раніше обіймав місце робітника, кожний шостий – посаду службовця, а майже кожний третій не мав професійної підготовки.
Офіційний статус безробітних на 1 березня п.р. було надано 98% незайнятих громадян, з них 78,5% проживає у сільській місцевості. Допомогу по безробіттю впродовж лютого п.р. отримували 12,8 тис.безробітних. Середній розмір допомоги по безробіттю становив 329,85 грн.
За сприяння державної служби зайнятості у лютому п.р. було працевлаштовано 1094 особи, що на 12,3% менше, ніж у січні 2007р., але на 4,1% більше, ніж у лютому 2007р. Серед працевлаштованих 47,5% становили жінки, 46,9% – молодь у віці до 35 років та 9% – особи, які потребували особливого соціального захисту.
Громадські роботи є важливим заходом працевлаштування незайнятого населення. Протягом лютого п.р. на громадські роботи було направлено 403 незайнятих громадян, що на 36,1% більше, ніж у січні п.р.
Важливим напрямком роботи для підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці є професійна підготовка та перепідготовка. З метою набуття нової професії або спеціальності протягом лютого п.р. було направлено на навчання 389 осіб, що у 1,6 раза більше, ніж у січні п.р. В навчальних закладах усіх типів на початок березня п.р. проходили професійне навчання 585 безробітних, з них 54,5% становили жінки, 66% – молодь у віці до 35 років.
13.8. Функції ринку працi
   Ринок пpaцi впливає на розвиток господарства, дiє в певних напрямах; проявляється в рiзноманiтних формах i виконує рiзнi функцiї. Під останніми розумiють рiд та вид дiяльностi. Сучасний ринок праці виконує такi функцiї:
   Суспiльного подiлу працi. Ринок працi розмежовує найманого працiвника та роботодавця, розподіляє найманих працiвникiв за професiями та кваліфікацією, галузями виробництва та регiонами.
   Інформацiйну. Дaє учасникам процесу купiвлi-продажу товару, робочої сили iнформацiю щодо умов найму, рiвня зарплати, пропозиції робочих місць, якостi робочої сили тощо.
   Посереднuцьку. Ринок працi встановлює зв’язок мiж роботодавцями та найманими працiвниками, якi виходять на ринок працi для задоволення взаємних інтересів i потреб.
   Цiноутворюючу. Це основна функцiя ринку пpaцi, що встановлює рiвновагу мiж попитом i пропозицiєю робочої сили. Лише на ринку npaцi вiдбувається загальне визнання затрат пpaцi на вiдтворення товару “робоча сила” i визначається його вартість”.
   Стuмулюючу. 3авдяки механiзму конкуренції ринок працi стимулює більш ефективне використання трудових pecypciв з метою пiдвищення прибyтковостi виробництва, а також стимулює найманих працiвникiв пiдвищувати свiй професiйно-квалiфiкацiйний piвeнь.
   Оздоровлюючу. 3авдяки конкуренції суспiльне виробництво звiльняється вiд економiчно слабких, нежиттєздатних пiдприємств. Ринок працi дозволяє одержувати перевагу в конкурентнiй боротьбi працiвникам з найбiльш високими якiсними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацiю працi, яка, з одного боку, примушує працiвникiв триматися за робоче мiсце в умовах жорсткої конкуренцiї а з iншого — матерiально зацiкавлює, стимулює їx iнiцiативнiсть, компетентнiсть, квалiфiкованість.
   Регулюючу. Певною мiрою ринок впливає на формування пропорцiй суспiльного виробництва, розвиток регiонiв, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регiонiв галузей в iнші, бiльш ефективнi. Ринок працi регулює
Рис. 13.2 Функції ринку праці
надлишки трудових pecypciв, їx оптимальне розміщення, а, отже, i ефективне використання. В Укpaїнi ринок праці ще повною мiрою не виконує вcix cвоїx функцiй, оскiльки знаходиться ще на стадії розвитку.
13.8. Функції ринку працi
   Ринок пpaцi впливає на розвиток господарства, дiє в певних напрямах; проявляється в рiзноманiтних формах i виконує рiзнi функцiї. Під останніми розумiють рiд та вид дiяльностi. Сучасний ринок праці виконує такi функцiї:
   Суспiльного подiлу працi. Ринок працi розмежовує найманого працiвника та роботодавця, розподіляє найманих працiвникiв за професiями та кваліфікацією, галузями виробництва та регiонами.
   Інформацiйну. Дaє учасникам процесу купiвлi-продажу товару, робочої сили iнформацiю щодо умов найму, рiвня зарплати, пропозиції робочих місць, якостi робочої сили тощо.
   Посереднuцьку. Ринок працi встановлює зв’язок мiж роботодавцями та найманими працiвниками, якi виходять на ринок працi для задоволення взаємних інтересів i потреб.
   Цiноутворюючу. Це основна функцiя ринку пpaцi, що встановлює рiвновагу мiж попитом i пропозицiєю робочої сили. Лише на ринку npaцi вiдбувається загальне визнання затрат пpaцi на вiдтворення товару “робоча сила” i визначається його вартість”.
   Стuмулюючу. 3авдяки механiзму конкуренції ринок працi стимулює більш ефективне використання трудових pecypciв з метою пiдвищення прибyтковостi виробництва, а також стимулює найманих працiвникiв пiдвищувати свiй професiйно-квалiфiкацiйний piвeнь.
   Оздоровлюючу. 3авдяки конкуренції суспiльне виробництво звiльняється вiд економiчно слабких, нежиттєздатних пiдприємств. Ринок працi дозволяє одержувати перевагу в конкурентнiй боротьбi працiвникам з найбiльш високими якiсними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацiю працi, яка, з одного боку, примушує працiвникiв триматися за робоче мiсце в умовах жорсткої конкуренцiї а з iншого — матерiально зацiкавлює, стимулює їx iнiцiативнiсть, компетентнiсть, квалiфiкованість.
   Регулюючу. Певною мiрою ринок впливає на формування пропорцiй суспiльного виробництва, розвиток регiонiв, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регiонiв галузей в iнші, бiльш ефективнi. Ринок працi регулює
Рис. 13.2 Функції ринку праці
надлишки трудових pecypciв, їx оптимальне розміщення, а, отже, i ефективне використання. В Укpaїнi ринок праці ще повною мiрою не виконує вcix cвоїx функцiй, оскiльки знаходиться ще на стадії розвитку.


четвер, 9 березня 2017 р.

Тема: "Пошук роботи для початківців"
План
  1. ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ: ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ
  2. Гарантії та обмеження
  3. Заборонено відмовляти у прийнятті на роботу
  4. Обмеження щодо працевлаштування.
  5. Необхідна документація.


1.ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ: ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ
   Коли для пошуку необхідного фахівця проведено вже безліч співбесід, витрачено масу зусиль співробітників, що займаються підбором персоналу, а, можливо, й самого роботодавця, і, нарешті, знайденого того, хто може бути надзвичайно корисним у подальшій діяльності підприємства, особливу увагу слід приділити оформленню трудових відносин. Адже прийняття на роботу є початком взаємин між роботодавцем і працівником, тому бажано одразу з'ясувати усі питання, що можуть виникнути у подальшому, продивитися необхідні документи майбутнього працівника, а йому, в свою чергу, надати для ознайомлення колективний договір та правила внутрішнього трудового розпорядку, а також належним чином зафіксувати умови трудового договору та внести відповідні записи до трудової книжки. Звісно, усі ці дії слід роботи під час прийняття на роботу не тільки суперкваліфікованих спеціалістів, а й усіх працівників, що дозволить уникнути зайвих непорозумінь у подальших відносинах та, можливо, убезпечить від виникнення трудових конфліктів.
 Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією   угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством  про працю, колективним договором і угодою сторін. Проте перед тим як перейти до документального оформлення трудових відносин, необхідно з'ясувати ще ряд питань. Сподіваємося, що вам допоможе не заплутатися у порядку дій, які слід вчинити, їх алгоритм, викладений у схемах.


2.Гарантії та обмеження
   Кожен працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Більше того, згідно зі ст. 22 КЗпП забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, оскільки відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні,  зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів,  релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян,  роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
  Безпідставна відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена до суду, а той, як зазначено у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, при обґрунтованості  позову зобов’яже роботодавця укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення, з першого робочого дня, наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи (якщо була обумовлена інша дата — з цієї дати), а з іншими особами — з дня їх звернення до роботодавця з приводу прийняття на роботу. Окрім того, роботодавець буде повинен оплатити вимушений прогул працівника внаслідок відмови у прийнятті його на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору за правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.
До того ж, закон передбачає додаткові гарантії при прийнятті на роботу окремих категорій громадян.
3. Заборонено відмовляти у прийнятті на роботу
1.                   Вагітним та жінкам, що мають дітей – з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда (у разі такої відмови у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок роботодавець зобов’язаний повідомити їм причини відмови у письмовій формі, а сама відмова потім може бути оскаржена у судовому порядку, ст. 184 КЗпП).
2.          Батькам, які виховують дітей без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також опікунам (піклувальникам), прийомним батькам – за аналогією з гарантіями, наданими жінкам, які мають дітей (ст. 1861 КЗпП).
3.    Молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також іншим особам молодше вісімнадцяти років, направлених на підприємства в рахунок броні (ст. 196 КЗпП).
4.                     Інвалідам – з мотивів інвалідності (за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан їх здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-XII).
5.                       Громадянам, які потребують соціального захисту (зокрема, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, особам перед пенсійного віку тощо) – у межах броні, встановленої для даного підприємства незалежно від форми власності.  
Але поряд з такими гарантіями щодо працевлаштування, законодавством встановлено і ряд обмежень — адже не всіх осіб взагалі можна приймати на роботу, а деяких – тільки у разі дотримання певних умов.
4. Обмеження щодо працевлаштування
1.                   За віком — не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років (утім, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як  виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років, а для  виконання легкої роботи, у вільний від навчання час, можна узяти й чотирнадцятирічного працівника (звісно, знову ж таки за згодою одного з батьків або особи, що його замінює), ст. 188 КЗпП.
2.                     За станом здоров'я — забороняється укладати трудовий договір з громадянином, якому ця робота протипоказана за станом здоров'я (ч. 6 ст. 24 КЗпП). Дізнатися про наявність медичних протипоказань можна за результатами попереднього медичного огляду, який до прийняття на роботу працівники повинні проходити у встановлених законом випадках (наприклад, при прийнятті на важкі роботи, роботи зі шкідливими та небезпечними умовами праці або такі, де є потреба у професійному доборі, а також при прийнятті на роботу осіб віком до 21 року (ст. 17 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ).
3.                        За громадянством — іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки у трудових відносинах, проте для їх працевлаштування роботодавцеві необхідно отримати дозвіл на використання праці іноземця та особи без громадянства у державній службі зайнятості . За використання праці іноземців без такого дозволу державна служба  зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати (п. 19 Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 р. № 322).  
5. Необхідна документація
Після з'ясування гарантій та обмежень встановлених законодавством для працевлаштування окремих категорій осіб, можна переходити до процедури документального оформлення відносин працівника і роботодавця.
Дія перша: Працівник — роботодавцю
1.                      Подання документів. Перш за все, особа, яка бажає працевлаштуватися, має, відповідно до ч. 2 ст. 24 КЗпП, надати роботодавцеві усі необхідні для цього документи, а саме:
·         паспорт або інший документ, що посвідчує особу (порушення цього правила може призвести до накладення на роботодавця штрафу в розмірі від одного  до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно до ст. 200 Кодексу України про адміністративні правопорушення);
·         трудову книжку (звісно, якщо це не перше робоче місце і у працівника вже вона є);
·         довідку податкового органу про присвоєння ідентифікаційного номера;
·         документ про освіту (якщо робота вимагає спеціальних знань – наприклад, для бухгалтера чи юриста);
·         довідку про стан здоров'я (за необхідності);
·         інші документи (наприклад, військовозобов’язані особи – військовий квиток, особи, звільнені з місць відбування покарання за кримінальний злочин – довідку про звільнення тощо).  
2.                  Заява про прийняття на роботу. Хоча подання заяви і не є обов’язковою умовою для укладення трудового договору, проте у випадках, коли працівник бажає змінити звичайні умови роботи, скажімо, працювати в неповному режимі робочого часу (неповний робочий день чи тиждень), хоче влаштуватися на роботу лише на певний строк чи не на основне місце роботи, а за сумісництвом — усі ці побажання він повинен вказати у своїй заяві, оскільки саме на її підставі буде оформлюватися наказ роботодавця про прийняття працівника на роботу.  
Дія друга: Безпосереднє оформлення
1.                Наказ роботодавця. Незважаючи на те, що у ч. 1 ст. 24 КЗпП зазначено, що трудовий договір, як правило, укладається в письмовій формі, на практиці ситуація протилежна – зазвичай, трудові відносини оформлюються не шляхом укладення письмового трудового договору, а виданням наказу роботодавця про прийняття працівника на роботу. Для його оформлення можна  використати типову форму № П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу», затверджену наказом Держкомстату від 5 грудня 2008 р. № 489, а можна скласти наказ у довільній формі. У будь-якому разі наказ повинен підписати керівник підприємства, а працівника слід обов'язково ознайомити з наказом під підпис. Після цього можна вважати, що трудовий договір із працівником укладено. Утім, пам'ятайте, що у випадках, передбачених у ч. 1 ст. 24 КЗпП, укладання самого трудового договору як окремого документа є обов’язковим (наприклад, при організованому наборі працівників, укладенні контракту, у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі, при укладенні трудового договору з неповнолітнім). Також у разі наявності підстав для укладення договору про повну матеріальну відповідальність це бажано зробити саме на цьому етапі оформлення трудових відносин. Нагадаємо, що згідно зі ст. 135КЗпП письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути   укладено лише з працівниками, що досягли вісімнадцятирічного віку та які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
2.    Запис до трудової. Кожен новий роботодавець перед внесенням відомостей про трудові відносини у графі № 3 трудової книжки як заголовок має зазначити повне найменування підприємства (для цього можна використати прямокутний штамп підприємства, який містить лише його повну назву без інших реквізитів). А далі, під заголовком, вже вноситься звичайний запис – у графі № 1 трудової книжки вказують порядковий номер запису, що вноситься, у графі № 2 зазначають дату прийняття на роботу, до графи № 3 вносять запис про прийняття на роботу працівника із конкретним найменуванням професії або посади, на яку його було прийнято, а у графі № 4 – дату та номер наказу (розпорядження) на підставі якого внесено запис. Не забувайте, що запис про прийняття працівника на роботу згідно з п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, повинен бути внесений роботодавцем до трудової книжки працівника не пізніше, ніж у тижневий строк з дня видання відповідного наказу та точно відповідати його тексту. 
Дія третя: Завершальна стадія
1.           Процес ознайомлення. Згідно зі ст. 29 КЗпП до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов'язаний:
·         роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати,  небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі  наслідки  їх  впливу  на здоров'я,  його  права  на  пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору (зазвичай, ці роз’яснення надає працівникові його безпосередній керівник);
·         ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором (а це, як правило, входить до обов’язків працівника відділу кадрів);
·         проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни  праці і протипожежної охорони (зрозуміло, що проведення такого інструктажу – прямий обов’язок начальника відділу чи інженера з охорони праці).
2.           Кадровий облік. Насамкінець нагадаємо, що кожному новому працівникові має бути присвоєно табельний номер, оформлено особову картку (її типова форма П-2 затверджена спільним наказом Державного комітету статистики України та Міністерства оборони України від 25 грудня 2009 р. № 495/656) та сформовано особову справу (до неї вносять документи, що подає або заповнює працівник, влаштовуючись на роботу (заява про прийняття на роботу, автобіографія), копії документів про освіту, витяг із наказу про прийом на роботу тощо). І найголовніше – щоб вже бухгалтер не забув внести відомості про прийнятого працівника до розрахункової відомості нарахування заробітної плати.